Колиска роду — українська хата

Чому мене так вабить рідна хата,

Збадьорює, мов подихом весни?

Бо в хаті тій мене чекає мати,

У світлому серпанку сивини.

Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом , молоком. 

Українську хату називають берегинею. Саме в хаті твориться українська доля, складаються пісні та легенди. У цій хатині – корені нашого народу, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня. Хата, як людина, уміє плакати і всміхатися. Вона може бути весела і сумна, пихата і доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає. Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатинка у вишневому садочку.

    Тож 7 квітня Федорівському Будинку культури відбувся народознавчий захід " Хата моя, біла хата" за сприянням жіночого комітету   Карлівської організації  ветеранів  при допомозі Карлівського територіального центру по наданню соціальних послуг. На захід були запрошені учні Федорівського НВК, члени літературно - мистецького клубу " Натхнення" та місцеві жителі.